ДІКСІЛ - Шановні землероби, лікуйте сажкові хвороби!

Розрізняють 6 видів сажки: тверда, карликова, летюча, стеблова, чорна і індійська. В минулому ці захворювання (особливо тверда сажка) були причиною недобору великої кількості зерна, до-сягаючого в окремі роки до 100% валового вро-жаю. В останні десятиріччя втрати зерна від сажкових хвороб різко зменшились завдяки використанню високоефективних хімічних протруйників і впровадженню системи захисних міроприємств. Однак їх збудники мають велику потенційну можливість до розмноження, яка проявляється в господарствах і районах, де не-достатньо приділяють увагу профілактичним міроприємствам.

Збудники сажкових захворювань - базидіальні гриби порядку - Ustilаginаles. Вони вражають різні, але частіше генеративні органи рослин. При цьому зруйновані тканини темніють, набувають обгорілого вигляду, звідки і походить назва захворювання. Темний колір враженим місцям придають утворення у великих кількостях темних теліоспор, які часто називають сажковими спорами. У деяких видах сажок (тверда і летюча) спори знаходяться в так званих сажкових мішечках - незруйнованій оболонці зернівки. В одному сажковому мішечку в середньому нараховують до 10 млн. теліоспор. В різних представників сажкових грибів теліоспори можуть бути одиночними, з'єднані попарно або зібрані в клубочки. По формі вони бувають шаровидні, округлі, еліпсоподібні або кутоподібні. Їх оболонка складається з двох шарів: внутрішнього - тонкого безкольорного і зовнішнього - товстого, закрашеного, часто з інкрустаціями. Грибниця сажкових грибів ендофітна, тонка, багатоклітинна, диплоїдна, іноді має перетяжки. Поширюється вона, як правило, по міжклітинниках вражених рослин, а в клітини проникають гаусторії (присоски). В окремих випадках гіфи проникають в клітини рослини-господаря.

Більшість видів сажкових грибів характеризуються вузькою спеціалізацією. Зараження рослин може проходити через проросток насіння, в фазі цвітіння через канали приймочки матки і стінки молодої завязі, через стебло біля поверхні грунту та ін. Знання особливостей зараження рослин патогенами має важливе значення для використання відповідних захисних міроприємств.

Тверда сажка

Збудниками є базидіальні гриби: на пшениці - Tilletiа cаries (T. Tritici Wint ) - в західній і центральній частині країни, T. Lаevis Kuehn. - переважає в східних і південних областях; на житі T. Secаlis, на ячмені - Ustilаgo hordei.

Поширена повсюдно. Найчіткіше симптоми виявляються на початку молочної стиглості зерна. На пшениці та житі колос дещо сплющений, інтенсивно зелений із синім відтінком, колоски неприродньо розпушені, лусочки розсунуті під дією гриба. При роздавлюванні уражених колосків виділяється сірувата оливково-бура рідина із запахом гнилого оселедця завдяки вмісту триметиламіну. При достиганні уражений колос прямостоячий. Замість зерна в ньому утворюються мішечки чорних теліоспор. На ячмені всі органи ураженого колосу, крім остюків, перетворюються на чорну масу теліоспор, вкриту тонкою плівкою. Тверду сажку ячменю ще називають кам'яною, бо склеєні теліоспори утворюють тверді міцні грудочки.

Теліоспори сажки потрапляють на зерно і грунт розпорошуючись під час збирання, обмолоту та очищення зерна. Джерелом інфекції є заспорене зерно, тара, сівалки. Для ячменю джерелом інфекції може бути грунт, оскільки теліоспори кам'яної сажки зберігаються в грунті до одного року. На інших культурах теліоспори твердої сажки збері-гають жеттєздатність лише два-три тижні, тому грунт не може бути джерелом інфекції.

Рослини заражуються під час проростання насіння у грунті. Теліоспори потрапляючи в грунт під час сівби проростають, утворюючи базидії з базидіоспорами. Останні після копуляції утво-рюють інфекційну гіфу, яка проникає у паросток. Потім у рослині утворюється міцелій, який дифузно поширюється, досягає конуса наростання, проникає в листки, стебла і колосок.

Максимальне зараження паростків пшениці відбувається при температурі 5-100С та відносній вологості грунту 40-60%. Сприяють ураженню озимої пшениці пізні строки посіву, а ярої - надмірно ранні.

При сильному ураженні посіви зріджуються внаслідок відмирання заражених рослин, замість зерна утворюється спорова маса, а недобір врожаю може становити 15-20% і більше. Крім того, встановлено, що при тривалому згодовуванні тваринам ячменю з домішкою теліоспор твердої сажки у корів спостерігається порушення серцевої діяльності, зменшення надоїв молока, а серед овець - навіть смертність.

Летюча сажка

Збудники - базидіальні гриби: на пшениці - Ustilаgo tritici, на житі - U. Vаvilovi, на ячмені - U. Nudа.

Поширена в усіх зонах вирощування пшениці, ячменю, жита. Найбільшої шкоди завдає посівам ячменю. Хвороба проявляється при виколошуванні. В пшениці та ячмені всі частини колоса, крім стрижнів, перетворюються в рихлу чорну спорову масу ще до виходу з піхви листка. Уражений колос виходить з піхви спочатку вкритий тонкою прозорою оболонкою, крізь яку добре видно чорну масу теліоспор. Потім оболонка руйнується і теліоспори розлітаються. На житі летюча сажка виявляється на нижній частині колоса, де утворюється рихла спорова маса, яка погано розпо-рошується. Верхня частина колоса зовні зберігає вигляд здорового, але не утворює зерна. В окремих випадках аналогічні симптоми спостерігаються на пшениці та ячмені.

Зараження рослин відбувається під час цвітіння, іноді можливе і після цвітіння. Найбільшому ураженню сприяють підвищена вологість повітря і високі температури (18-240С). Холодна погода під час сходів і суха в період від сходів до колосіння ярого ячменю підвищують шкідливість летючої сажки.

Ранні посіви ячменю уражуються менше, ніж пізні. На підзимніх посівах ячменю шкодочинність летючої сажки майже невідчутне.

Стеблова сажка

Збудниками є базидіальні гриби: на пшениці - Urocystis tritici, на житі - U. Оccultа.

На житі зустрічається в районах вирощування, а на пшениці - осередками, переважно в Криму. Хвороба виявляється на стеблах, листках і піхвах у вигляді довгастих опуклих смуг завдовжки до кількох сантиметрів. З часом смуги набувають свинцево-синього кольору. Надалі епідерміс розтріскується і назовні виступає темна маса теліоспор, що легко розпорошуються. Попадаючи в грунт теліоспори зберігають життєздатність рік і більше.

Оптимальними умовами для зараження є температура в межах 13-210С та низька вологість грунту.

Хворі рослини дають в 5 разів менший урожай маси, зменшується продуктивна кущистість. Недобір урожаю зерна відповідає проценту уражених рослин.

Щоб знизити ураження рослин висівати насіння потрібно у грунт з вологістю не нижче 60-70%, запобігати повторних посівів.

Карликова сажка пшениці

Збудником є гриб Tilletiа controversа Kuehn. Теліоспори зберігають життєздатність до 7-9 років.

Поширена переважно в західних областях України на озимій пшениці. У хворих рослин виявляються симптоми карликовості, вони дуже кущаться, утворюючи до 30 стебел і більше. Довжина стебел в 2-4 рази менша, ніж у здорових рослин. Уражений колос щільніший, вкорочений, іноді не виходить з піхви верхнього листка, у деяких випадках на високому агрофоні спос-терігається галуження колоса. Зараження рослин відбувається до початку виходу в трубку. Уражені посіви практично не дають врожаю.

Високоефективним є дотримання сівозмін, протруювання насіння, знищення злакових бур'янів - резерваторів інфекції.

Чорна сажка ячменю

Збудник хвороби - базидіальний гриб Ustilago nigra Tapke.

Хвороба поширюється в період виколошування ячменю. Біологія розвитку ідентична біології твердої сажки. Хвороба дуже шкодочинна. Окрім явних втрат, виражених у великих кількостях хворих колосів, патоген викликає скриті втрати, які обумовлені зниженням схожості насіння, продуктивному кущенню рослин і зменшенням виповненості зерна.

Індійська сажка

Збудник хвороби - гриб Neovossiа indicа. Симптоми цієї хвороби проявляються тільки при дозріванні рослин, коли розкривається колос. Заражуються 1-5 колосків у колосі, утворюючи чорну масу теліоспор із запахом смердючої риби.

Розповсюджується індійська сажка в жарку погоду повітрям на початку фази виходу колосу.

Крім пшениці, N. Indicа заражає тритікале. Теліоспори в грунті життєздатні до року, а в зараженому насінні - до трьох років.

Щоб недопустити захворювання в нашу країну, встановлені суворі карантинні міри.

На сьогодні існує широкий спектр препаратів для обробітку насіння. Проти сажкових хвороб всі вони діють досить ефективно, окрім контактних, які неефективні проти летючої сажки, за умови правильного застосування та чіткого дотримання норми витрати. Одним із найбільш ефективних препаратів групи триазолів є препарат ДІКСІЛ.

Системна дія ДІКСІЛУ полягає в тому, що завдяки приліплювачу навколо зерна утворюється капсула, в якій тебуконазол знищує хвороби насіння та захищає його паростки від грунтових збудників, далі проникаючи в оболонку насінини та в ембріон, знищує спори летючої сажки, порушуючи процес утворення ергостеролу в клітинах грибів.

Діюча речовина ДІКСІЛУ - тебуконазол - відрізняється від інших похідних триазолу ха-рактерним механізмом дії на патогени. Відмічається два місця атаки: гальмування синтезу ергостеролу шляхом інгібізації деметілізації в положенні С-14 і накопичення стеринів, діючих на метаболізм гриба. В зв'язку з цим ДІКСІЛ гальмує темпи розвитку набутої стійкості патогенів до інших похідних триазолу.

ДІКСІЛ малотоксичний для теплокровних, не подразнює шкіру і слизову очей, не має ембріотоксичної і мутагенної дії.

Матеріал підготував

Коритний Олексій Григорович

Вчений-агроном, провідний спеціаліст

по засобам захисту рослин



закрити х